Юрій Вишневський
Демографія ОРДЛО
Офіційні дані
Оцінюючи кількість населення окупованих територій Донецької і Луганської областей, передусім слід навести дані офіційної статистики.
Коли у 2014 р. Росія окупувала Кримський півострів, Україна повідомила UNSD (United Nations Statistics Division) — Статистичний відділ ООН — про неможливість надавати статистичні дані щодо Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (зокрема, дані про кількість населення) внаслідок анексії цих українських територій Російською Федерацією. Тож у демографічних щорічниках (Demographic Yearbook) UNSD починаючи з 2014 р. дані про чисельність населення України наводяться без урахування населення Криму, а дані про чисельність населення Російської Федерації взагалі не наводяться (замість числа проставляються три крапки). Однак Україна не надіслала в UNSD подібного повідомлення щодо окупованих Росією територій Донецької і Луганської областей. Це пояснюється, по-перше, тим, що Росія не наважилася включити ці території до свого складу, як вона зробила це з Кримом, а по-друге, тим, що було укладено Мінські угоди, які підтвердили, що ці території повинні повернутися під контроль України. Тому Державна служба статистики України продовжує враховувати населення окупованих територій двох східних областей при оцінці чисельності населення України. Держстат повідомляє ці цифри UNSD і оприлюднює їх на своєму сайті й у своїх друкованих виданнях. Зокрема, у своїх щорічних статистичних збірниках «Чисельність наявного населення України» Держстат подає інформацію станом на 1 січня по кожній області, а також по кожному місту обласного підпорядкування і кожному району (включаючи й окуповані міста і райони двох східних областей) з розбивкою на міське та сільське населення. Оскільки межа між окупованими територіями і територією, контрольованою Україною, відома, то, користуючись цими збірниками Держстату, можна вирахувати офіційну кількість населення на окупованих територіях і дослідити, як вона змінювалася в період з 1 січня 2014 р. по
1 січня 2017 р. Результати цих підрахунків представлено у таблиці «Кількість населення Донецької і Луганської областей за даними Держстату
України, тис. осіб».
Методи оцінки
Згідно з наведеними даними на 1 січня 2014 р. у Донецькій і Луганській областях проживало 6583 тис. осіб, у т. ч. 3894 тис., або 59,15% від загальної кількості, у тих населених пунктах, які нині є окупованими. Міське населення двох областей на вказану дату складало 5885 тис. осіб, з яких 3696 тис., або 62,8%, — на території, що нині є окупованою. Водночас сільське населення двох областей становило 698 тис. осіб, з яких на території, що нині є окупованою, — 198 тис., або лише 28,37%. Таким чином, окупантам вдалося захопити територію, на якій лише 5,1% населення (198 тис. з 3894 тис.) проживало у сільській місцевості. Фактично ця територія — це суцільна промислова смуга від Луганська до Донецька, до якої долучено невеличкі сільськогосподарські зони (зокрема, розташовані безпосередньо біля кордону з Росією). У цій промисловій смузі перемежовуються житлові зони, зони вуглевидобувних та інших промислових підприємств (у багатьох випадках давно збанкрутілих і закритих або ж зупинених нещодавно, вже за окупаційної влади) і величезні зони промислових відходів (зокрема, терикони з відпрацьованої породи після видобутку вугілля), що забруднюють повітря і грунтові води. З точки зору економіки ця територія є депресивною, з точки зору екології — суцільною зоною екологічної катастрофи, а з точки зору демографії — зоною швидкого вимирання населення. За даними Держстату, у 2013 р., тобто останньому році перед російським вторгненням, загальний коефіцієнт народжуваності в Донецькій і Луганській областях складав відповідно 9,4 і 9,1 (на 1000 осіб наявного населення) і значно поступався середньоукраїнському показнику, який дорівнював 11,1. Водночас загальний коефіцієнт смертності в обох цих областях становить 15,9 (на 1000 осіб наявного населення) і був помітно вищим від середньоукраїнського показника, який дорівнював 14,6. Тож загальний коефіцієнт природного приросту населення (обчислюється як різниця між коефіцієнтами народжуваності і смертності) склав -6,5 у Донецькій області і -6,8 у Луганській, тоді як в середньому по Україні дорівнював -3,5 (на 1000 осіб наявного населення). Також був помітним міграційний відтік населення з цих двох областей. Інтегральні наслідки демографічної кризи на Донеччині і Луганщині можна побачити з такого порівняння. За десять років, з 1 січня 2004 р. по 1 січня 2014 р., населення Донецької області скоротилося за рахунок усіх факторів (низької народжуваності, високої смертності, міграційного відтоку) на 8%, Луганської області — на 9,4%, а решти регіонів України — на 3,9%. Це означає, що на Донеччині і Луганщині населення скорочувалося більш як удвічі швидшими темпами, ніж у інших регіонах України.
Але ж ці дані стосуються усієї території Донецької і Луганської областей. У низці шахтарських міст показники були ще гіршими. І саме ці міста здебільшого й опинилися під окупацією.
Наслідки окупації
Після російського вторгнення демографічні тенденції на Донбасі різко змінилися. Причому всі — у бік подальшого погіршення.
Першим наслідком окупації стала хвиля біженців. Багато людей мали підстави боятися за своє життя, бо займали чітку проукраїнську позицію. Для молодих сімей важливим мотивом було бажання не наражати на небезпеку своїх дітей. Також чимало чоловіків прагнули уникнути примусової мобілізації до окупаційного війська. До мотивів особистої безпеки додавалися економічні мотиви: дедалі більше людей втрачали бізнес або залишалися без роботи. Крім того, з окупованих Донецька і Луганська було евакуйовано державні установи, і разом з ними переїхали до Маріуполя, Краматорська, Артемівська (нині Бахмут), Сєвєродонецька багато їхніх штатних працівників. Також було евакуйовано вищі навчальні заклади (зокрема, Донецький національний університет ім. Василя Стуса переїхав до Вінниці), і услід за викладачами перебралося на нове місце навчання чимало студентів. Серед тих, хто виїхав з окупованих територій, переважали молодь і люди середнього віку (у т. ч. з дітьми дошкільного та шкільного віку), а частка людей передпенсійного і похилого віку була порівняно невеликою. Типовим явищем було, коли дорослі діти перебиралися на контрольовану Україною територію, а їхні батьки-пенсіонери залишалися, щоб не кидати напризволяще квартиру. Цей процес триває: влітку 2017 р., як і в три попередні літа, з окупованих територій масово виїжджали випускники шкіл, щоб вступати до українських вищих навчальних закладів. Для цієї категорії абітурієнтів встановлено спеціальну, спрощену процедуру вступу, при цьому паспорт, атестат про повну загальну середню освіту, сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання необов'язкові. Загальним наслідком усіх зазначених тенденцій стало суттєве спотворення демографічної структури населення окупованих територій. Вона і до війни характеризувалася нижчою, ніж в середньому по Україні, часткою молодих поколінь, а тепер вона скоротилася ще більше, і за її рахунок зросла частка пенсіонерів. Зрозуміло, що зменшення частки молоді, у свою чергу, має наслідком падіння народжуваності. До того ж комендантська година значно ускладнює життя закоханим, та й молоді сім'ї здебільшого не наважуються заводити дітей в умовах невизначеності найближчого майбутнього. Тому, поки ті території перебуватимуть під окупацією, частка молодих поколінь в населенні, що там залишилося, дедалі скорочуватиметься. Водночас зростатиме частка осіб похилого віку. А це, у свою чергу, матиме наслідком подальше зростання загального коефіцієнта смертності. Таким чином, російська окупація загнала місцеве населення в демографічну спіраль виродження і вимирання.
Проблеми обліку
Згідно з наведеними вище даними Держстату чисельність населення на територіях Донбасу, що нині є окупованими, протягом 2014 р. скоротилася на 45 тис. осіб, протягом 2015 р. — на 21 тис. осіб, протягом 2016 р. — лише на 5 тис. осіб. Така дивна динаміка пояснюється дуже просто: вона відображає не реальні тенденції на окупованих територіях, а поетапне зменшення потоку інформації, що надходить до Держстату. У період між переписами населення (а останній було проведено ще в 2001 р.) зміни в чисельності населення кожного населеного пункту обраховуються за даними державних органів, що здійснюють реєстрацію осіб за місцем проживання. Щомісяця розрахункова чисельність коригується шляхом додавання кількості народжених і тих, хто зареєструвався, та віднімання кількості померлих і тих, хто знявся з реєстрації.
Протягом майже всього 2014 р. відповідні органи ще функціонували на всій території Донеччини і Луганщини та передавали зібрану інформацію у Київ. Але згодом ці органи припинили діяти в тих містах і районах, де було встановлено окупаційний режим. Зокрема, територіальні органи Держстату — Головні управління статистики у Донецькій та Луганській областях — 1 грудня 2014 р. переїхали відповідно до Артемівська і Сєвєродонецька. Замість українських органів фіксацією народжень, смертей і змін місця проживання зайнялися самозвані «органи влади», не уповноважені на те Україною. Держстат України ніяких звітів від них не отримує, а ту інформацію, яку вони оприлюднюють, не враховує. У статистиці Держстату якщо й враховуються якісь відомості щодо окупованих територій, то лише ті, які надходять від українських органів на контрольованій Україною території. Зокрема, це можуть бути відомості про зміну місця постійного проживання. Найбільший міграційний потік з окупованих територій фіксувався в останні місяці 2014 р. й у першій половині 2015 р. Потім він почав вщухати. До того ж у квітні 2016 р. Державна міграційна служба України припинила надання органам державної статистики базової інформації для розрахунків міграційного руху населення (відомостей про реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання в Україні), посилаючись на нові Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016, та окремі положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг», що був ухвалений 10 грудня і набув чинності 29 грудня 2015 р. У зв'язку з цим інформація з міграції, починаючи з квітня 2016 р., формується Держстатом на основі наявних адміністративних даних, які надійшли від виконавчих органів міських, селищних, сільських рад та від сільських голів.
Міграційний притік
Утім, окрім міграційного відтоку населення з окупованих територій, відбувався і міграційний притік туди. Зокрема, з контрольованої Україною території втікали учасники анти­українських організацій, у т. ч. харківського «Оплоту». Ще більшу частину міграційного притоку склали громадяни РФ, які прибули на окуповані території у складі окупаційних військ, або як найманці, або для служби в окупаційній адміністрації, або для іншої злочинної діяльності. Кількість їх вимірюється десятками тисяч. Зокрема, кількість російських окупаційних військ на сході України становить близько 39–40 тис. осіб. Про це заявив в інтерв'ю Liga.net, опублікованому 8 серпня 2017 р., начальник Генерального штабу — головнокомандувач Збройних сил України генерал армії Віктор Муженко. За його словами, у цю кількість входять «бойовики, найманці і кадрові російські військовослужбовці». Начальник Генштабу наголосив, що «на Донбасі немає незаконних військових формувань, а є чітко структуровані військові організми. Це перший і другий армійські корпуси, які носять усі ознаки регулярних військ. Найголовніше, що вони управляються з центру, який знаходиться в Росії. У складі обох корпусів командний офіцерський склад — це кадрові російські військовослужбовці. Плюс найманці, включаючи так званих «відряджених» військовослужбовців-контрактників російської армії рядового та сержантського складу. А ті, кого там називають нібито ополченцями, — це просто пропагандистська ширма. Картинка для телебачення. Вони намагаються ввести в оману і українське, і особливо російське суспільство».
Муженко нагадав, що українські військові багаторазово брали в полон російських військовослужбовців, і зауважив, що це знову-таки підтверджує, що на Донбасі є кадровий склад збройних сил РФ. «Наприклад, за інформацією затриманого російського контрактника Агєєва, у складі того підрозділу, в якому він проходив службу, близько 30% становили саме кадрові російські військовослужбовці. Переважно це найманці, які прибули з території Росії. Захоплені документи теж свідчать про те, що там знаходяться і кадрові російські військовослужбовці, і громадяни Росії, які позиціонують себе як «ополченці», тобто жителі окупованих районів Донецької і Луганської областей», — заявив начальник Генштабу ЗСУ. Кілька десятків російських військовослужбовців перебувають на окупованих територіях начебто законно (за домовленістю з українською стороною) у складі СЦКК — Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін. Крім того, в Україні працює Спеціальна моніторингова місія (СММ) Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Згідно з останнім звітом СММ в її складі працюють 625 іноземних спостерігачів (з 44 держав — учасниць ОБСЄ, у т. ч. з Росії — 36 спостерігачів), з яких майже 550 — на сході України, і 95 інших іноземних працівників.
Хоча окупаційна статистика дає явно занижений коефіцієнт смертності, але коефіцієнт природного приросту населення на окупованій частині Донеччини все одно виходить гіршим, ніж деінде не лише в Україні, а й у світі
Порівняння статистик
Хоча проблема міграційного притоку з РФ гостра, але у будь-якому разі важливим є питання про те, скільки залишилося на окупованих територіях Донеччини і Луганщини українських громадян. Як уже констатувалося, офіційна статистика Держстату України враховує лише невеличку частину тих змін, яких зазнала чисельність населення окупованих територій. З даних останнього збірника «Чисельність наявного населення України» випливає, що на 1 січня 2017 р. на окупованих територіях Донецької і Луганської областей проживало 3823 тис. осіб. Однак ця кількість явно завищена, що визнає і сам Держстат.
Окупаційна влада налагодила діяльність статистичних органів у Донецьку з лютого 2015 р. й у Луганську з серпня 2015 р. Вони оприлюднили дані про динаміку чисельності населення починаючи з 1 січня 2015 р. З окупаційної статистики випливає, що на 1 січня 2017 р. на окупованих територіях Донецької і Луганської областей проживало 3803 тис. осіб, на 1 серпня 2017 р. — 3785 тис. Це на 38 тис. менше, ніж за українською статистикою, однак і ця кількість теж є явно завищеною. Варто ще раз наголосити, що українська статистика не користується інформацією від самозваних органів влади на окупованих територіях. А отже, Держстат України і окупаційна статистика отримують відомості з зовсім різних джерел і про зовсім різні події: Держстат України враховує лише ті події, які зафіксовано українськими органами (якщо вони повідомили про це Держстат), а окупаційна статистика — лише ті події, які зареєстровано окупаційними органами. Порівняння української та окупаційної статистик представлено у таблиці. З наведених там цифр можна зробити деякі висновки. Візьмемо за точку відліку 1 січня 2014 р. У той момент часу на територіях Донбасу, що нині є окупованими, проживало 3894 тис. осіб. За три роки (2014–2016) Держстат України нарахував зменшення населення на цих територіях на 71 тис. осіб. При цьому окупаційна статистика за два роки і сім місяців (з січня 2015-го по липень 2017-го) нарахувала зменшення населення на цих територіях на 86 тис. осіб. Оскільки ці два показники — 71 тис. і 86 тис. — враховують відомості, отримані з зовсім різних джерел і про зовсім різні події, то за законами логіки ці показники слід просто додати одне до одного. Їхня сума складає 157 тис., що вже трохи ближче до справжнього обсягу демографічних втрат за три роки і шість місяців. Якщо відняти 157 тис. від 3894 тис., які налічувалися на 1 січня 2014 р., то отримаємо 3737 тис. на 1 серпня 2017 р. Це можна вважати верхньою оцінкою реальної кількості українського населення (без урахування притоку окупантів) на окупованих територіях Донбасу (див. таблицю «Кількість населення окупованих територій сходу України в їх нинішніх межах за даними Держстату України та окупаційної влади, тис. осіб»).
Криза народжуваності
Хоча немає ніяких підстав вважати статистику від окупаційної влади достовірною, все-таки її цифри дають можливість кількісно оцінити одну (але не всі) з головних складових демографічної кризи, спричиненої окупацією. А саме: визначити масштаб падіння народжуваності. За даними окупаційної влади, протягом 2015 р. в окупованій частині Донецької області народилися 9162 дитини, протягом 2016 р. — 11771, протягом січня–липня 2017 р. — 6852. Загальний коефіцієнт народжуваності склав відповідно 3,9 у 2015 р., 5,1 у 2016 р. і знову 5,1 у 2017 р. Мається на увазі, що якщо до кінця 2017 р. збережеться той рівень народжуваності, який спостерігався у перші сім місяців, то в цілому за рік вийде по п'ять (точніше, 5,1) новонароджених дітей на кожну тисячу наявного населення. Для порівняння наведемо значення загального коефіцієнта народжуваності в Донецькій області за три останні роки перед російським вторгненням: 9,5 у 2011 р., 9,8 у 2012 р., 9,4 у 2013 р. В середньому за три роки виходить приблизно 9,6. А після вторгнення цей коефіцієнт в окупованій частині Донеччини становить в середньому за три роки 4,7. Тобто окупація призвела до падіння народжуваності більш як удвічі.
Можна не сумніватися, що окупаційна влада зацікавлена демонструвати поліпшення демографічної ситуації і тому прагне відобразити у своїй статистичній звітності усіх новонароджених. Проте їх виявляється дуже мало.
А фіктивним завищенням народжуваності зазвичай ніхто не хоче займатися, бо це дуже небезпечна справа для всіх причетних до подібних фальсифікацій. Якщо виписано документи на фіктивну (ненароджену) дитину, то через деякий час ту родину чи той дитячий будинок, де начебто виховується ця дитина, можуть запитати: а де ж вона? І якщо її не буде пред'явлено, то можуть виникнути підозри у вбивстві чи як мінімум у шахрайстві. Усі розуміють, що влада може помінятися (як на окупованих територіях, так і в самій Росії), тому й не хочуть ризикувати. До того ж, щоб суттєво підвищити коефіцієнт народжуваності — хоча б на одиницю, скажімо, з 5,0 до 6,0, — потрібно щороку фальсифікувати народження цілої сотні дітей на кожну сотню тисяч населення. Тобто це дуже велика афера заради мізерного результату — всього лише поліпшення одного з великої кількості показників у статистичному рапорті про досягнення «молодої республіки». Звичайно, це не означає, що цифри народжуваності абсолютно достовірні і не містять жодних приписок. Але судячи з того, що оприлюднений коефіцієнт тримається на дуже низькому рівні, то системні й масштабні фальсифікації статистичної звітності про народжуваність на окупованих територіях виглядають малоймовірними.
Прихована смертність
Водночас є великі сумніви у тому, що окупаційна влада реєструє і враховує усіх померлих. Наведемо значення загального коефіцієнта смертності в Донецькій області за три останні довоєнні роки: по 16,1 у 2011 і 2012 рр., 15,9 у 2013 р. В середньому за три роки виходить приблизно 16,0. Після російського вторгнення, за даними окупаційної влади, в окупованій частині Донецької області цей коефіцієнт склав 12,5 у 2015 р., 15,0 у 2016 р. і 15,1 у 2017 р. (згідно з динамікою січня–липня). В середньому за три роки виходить 14,2, що навіть нижче довоєнного рівня. Зрозуміло, що окупаційна влада зацікавлена занижувати смертність населення, а особливо приховувати випадки вбивств окупантами і колаборантами жителів окупованих територій. У неї є для цього всі можливості: громадянське суспільство придушене як на окупованих територіях, так і в Росії, ніякого міжнародного контролю фактично не існує (СММ ОБСЄ не має поліцейських повноважень і не може проводити слідчих дій та оперативно-розшукових заходів). Так само окупаційна влада прагне приховувати кількість загиблих окупантів. Указом президента РФ Путіна від 30.11.2015 відомості про втрати особового складу віднесено до державної таємниці. Голова Служби безпеки України Василь Грицак повідомив на брифінгу 22 липня 2017 р., що, «за даними СБУ, на території України вже загинули кілька тисяч російських військовослужбовців і найманців». Сайт gruz200.zzz.com.ua обнародував список 3817 загиблих і зниклих безвісти російських військовослужбовців і найманців станом на 1 вересня 2017 р. Бойові дії найінтенсивнішими були з серпня 2014 р. по лютий 2015 р. Але і після того рівень втрат серед окупантів залишається досить високим. 15 червня 2017 р. українська редакція BBC розповіла, посилаючись на представника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадима Скібіцького, що ГУР має документально підтверджені дані про загибель протягом квітня 2015 р. — травня 2017-го 1757 осіб, які воювали на боці окупантів (за дев'ять місяців 2015-го — 627 осіб, у 2016-му — 850, за п'ять місяців 2017-го — 280 осіб). Цей «природний убуток» російського контингенту на Донбасі постійно заміщується новими кадрами з РФ.
Утім, хоча окупаційна статистика дає явно занижений коефіцієнт смертності, але коефіцієнт природного приросту населення на окупованій частині Донеччини все одно виходить гіршим, ніж деінде не лише в Україні, а й у світі. За даними ООН (World Population Prospects 2017), найгірше значення цього коефіцієнта має Болгарія: –5,6 у 2010–2015 рр. і прогнозується –6,0 у 2015–2020 рр. Далі йдуть Латвія (відповідно –4,2 і –5,1) та Україна (відповідно –4,1 і –4,4). У 23 мирних регіонах України (без АР Крим, Севастополя, Донецької і Луганської обл.), за даними Держстату, цей коефіцієнт склав в середньому –4,2 у 2015 р., –4,5 у 2016 р. і –5,9 у 2017 р. (згідно з динамікою першого півріччя). А на окупованій частині Донеччини, як повідомляє окупаційна статистика, він дорівнював –8,6 у 2015 р., –9,9 у 2016 р. і –10 у 2017 р. (згідно з динамікою січня–липня). Реальні значення напевно ще гірші — через приховану смертність. Даних про народжуваність і смертність на окупованій частині Луганщини окупаційна влада взагалі не повідомляє. Можна припустити, що там цифри ще тривожніші.
Напіввіртуальні переселенці
Стосовно міграції окупаційна статистика дає для окупованої частини Донеччини практично нульовий міграційний приріст у 2015 р. і позитивний — у наступні роки: на 2 тис. осіб у 2016-му і ще на 5 тис. у січні–липні 2017-го. Але кількість тих, хто в'їхав, і тих, хто виїхав, не повідомляється, також немає розбивки даних за географічними напрямками міграційних потоків. Тож ці цифри не варті довіри. Для окупованої частини Луганщини окупаційна статистика взагалі не дає інформації про міграційний приріст, як і про природний приріст населення.
У квітні 2017 р. офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова заявила, посилаючись на дані Федеральної міграційної служби РФ станом на 16 березня 2017 р., що на території РФ знаходяться 2,3 млн громадян України, з яких понад 1 млн становлять біженці з Донбасу. Щоправда, ФМС РФ було ліквідовано указом Путіна ще у квітні 2016 р., а її функції передано Головному управлінню з питань міграції МВС РФ. Однак на цифри це, мабуть, не вплинуло. Про мільйон біженців з України ФМС РФ твердила ще влітку 2015 р., але з усієї України, а не лише з Донбасу. У лютому 2016 р. ця служба розповіла, що з того мільйона просили тимчасового притулку 415 тис., ще 260 тис. хотіли оформити дозвіл на тимчасове проживання (видається строком на три роки без права продовження), а 152 тис. отримали російське громадянство, ставши учасниками держпрограми добровільного переселення співвітчизників.
У лютому 2017 р. Головне управління з питань міграції МВС РФ повідомило, що в 2016 р. російське громадянство отримали 100 тис. громадян України, у т. ч. 75 тис. — як учасники держпрограми, а загалом у 2014–20 16 рр. росіянами стали 192 тис. українських громадян (без урахування огульно записаних в російське громадянство мешканців Криму). Через два місяці назване управління МВС РФ визнало, що станом на 21 березня 2017 р. кількість громадян України, які проживають в РФ із статусом тимчасового притулку, скоротилася до 234 тис. Ці дві категорії у сумі дають 426 тис. осіб, решту ж із заявленого Захаровою мільйона можна вважати перебільшенням.
Міністерство соціальної політики України максимальну кількість переселенців зафіксувало 4 липня 2016 р.: понад 1790 тис. На конференції «Політичні права внутрішньо переміщених осіб в Україні», що проходила 15 червня 2016 р. в Києві, заступник міністра з питань окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука заявив, що, за оцінками міжнародних організацій, на контрольованій Україною території реально перебувають лише близько 800 тис. переселенців. За його словами, дослідження проводилося організаціями, які аналізували збільшення навантаження на навчальні заклади, пологові будинки тощо в місцях реєстрації переселенців, зміни там статистики смертності й інших показників. Потім чисельність зареєстрованих переселенців скоротилася, зокрема, внаслідок того, що з 1 липня 2016 р. всі пенсійні виплати внутрішньо переміщеним особам почали здійснюватися через Ощадбанк. Міністр соцполітики Андрій Рева повідомив тоді, що після проведених звірок були припинені пенсійні виплати половині переселенців-пенсіонерів — 600 тис. з 1200 тис. За словами міністра, «це ті, хто не перетинав лінію розмежування на підконтрольну Україні територію, а гроші їм виплачувались».
4 вересня 2017 р. Мінсоцполітики проінформувало, що, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення Київської міської та обласних державних адміністрацій, взято на облік 1592 тис. переселенців з Донбасу і Криму (на 198 тис. менше порівняно з минулорічним максимумом). З них кримчан — 20 тис. Найбільше переселенців мешкає на неокупованій частині Донеччини (533 тис.) і Луганщини (291 тис.). Однак ці цифри суперечать даним Держстату, згідно з якими кількість населення на тій території Донеччини і Луганщини, яка нині контролюється Україною, протягом 2014–2016 рр. не лише не зросла, а, навпаки, зменшилася на 73 тис. осіб.
Якщо взяти 3894 тис. осіб, які налічувалися на нині окупованих територіях Донбасу на 1 січня 2014 р., відняти від них 1572 тис. переселенців з Донбасу (без кримчан), про які говорить Мінсоцполітики України, і той мільйон біженців до РФ, про який твердить Захарова, то залишиться лише 1322 тис. осіб, що нереально мало. Ближче до реальності буде, якщо відняти від 3894 тис. ті 800 тис., про яких говорив Тука, і ще 426 тис., які, даними МВС РФ, взяли російське громадянство або отримали в РФ тимчасовий притулок. Тоді вийде 2668 тис. — це можна вважати нижньою оцінкою реальної кількості українського населення на окупованих територіях Донбасу. Певно, що серед тих, хто перебрався до Росії, значну (якщо не більшу) частину склали мешканці тієї частини Донбасу, яка нині контролюється Україною, а також діячі режиму Януковича, учасники сепаратистських заворушень у Харкові, Одесі тощо, які втекли від перспективи в'язниці. Не можна бути впевненими й у тих 800 тис. переселенців, про яких говорив Тука, оскільки це число вирахувано доволі непрямим методом, до того ж чимало переселенців, які осіли на контрольованій Україною частині Донбасу, регулярно навідують свої домівки на окупованій території.
Для більш достовірної оцінки варто взяти середнє значення наведених вище верхньої оцінки (3737 тис.) і нижньої (2668 тис.), тобто 3203 тис., або округлено 3,2 млн осіб.
Віковий склад
З урахуванням наведених вище оцінок, можна охарактеризувати віковий склад населення окупованих територій Донбасу. За даними Держстату України, на
1 січня 2014 р. діти й молодь віком до 20 років складали лише 17% сумарного населення Донецької та Луганської областей, тоді як у решті регіонів України ця частка була помітно вищою — 20,4%. Частка жителів віком від 20 до 39 років на Донеччині та Луганщині становила 30,1%, у решті регіонів — 30,4%. Водночас частка жителів віком від 40 до 59 років на Донеччині та Луганщині сягала 29,2%, що було помітно вище показника у решті регіонів — 28%. Ще сильнішою була відмінність у частці жителів віком 60 років і старші: 23,8% на Донеччині та Луганщині, 21,2% у решті регіонів. Даних про віковий склад населення по всіх містах і районах Держстат не оприлюднює, але він дає дані по містах з населенням понад 100 тис. осіб. На окупованих територіях східних областей є п'ять таких міст: Донецьк, Макіївка, Горлівка на Донеччині та Луганськ і Алчевськ на Луганщині. Їхній усереднений віковий склад на 1 січня 2014 р. не сильно відрізнявся від усереднених показників Донеччини та Луганщини і характеризувався такими цифрами: лише 16,6% дітей і молоді віком менше 20 років, 31,6% — жителів віком від 20 до 39 років, 28,6% — від 40 до 59 років, 23,1% — 60 років і старші. Протягом 2014–2017 рр. на окупованих територіях Донеччини та Луганщини внаслідок міграційного відтоку молоді і сімей з дітьми та падіння народжуваності частка дітей і молоді віком менше 20 років значно скоротилася. Виходячи з наявних даних, можна стверджувати, що вона впала до 10% або нижче. Тобто зараз вона більш як удвічі менша, ніж у мирних регіонах України. Також помітно зменшилася внаслідок міграції частка жителів віком від 20 до 39 років — приблизно до 27%. Водночас частка жителів віком від 40 до 59 років зросла майже до 35%, а віком 60 років і старші — до 28% або й більше, що на третину перевищує показник у мирних регіонах України.
Нові загрози
Говорячи про демографічні перспективи окупованих територій сходу України, слід враховувати нові загрози для здоров'я місцевого населення, що виникли через російську окупацію. Вони поступово підсилюються і можуть мати довготермінові негативні наслідки. Одна з таких загроз — стрімке погіршення стану системи охорони здоров'я населення. Більшість лікарів як державних і муніципальних, так і приватних медичних установ виїхали на контрольовану Україною територію. Зокрема, донецькі користувачі соцмереж повідомляють, що місто практично залишилося без стоматологів. Часто-густо медики змушені за безцінь віддавати свій бізнес представникам окупаційної влади і залишати рідне місто. Зараз медустанови обслуговують в першу чергу або й виключно контингент окупаційних військ. При цьому значно погіршилося постачання аптек і медустанов ліками і медикаментами, які до того ж різко подорожчали.
У свою чергу, лікарі, що залишились на окупованих територіях, підвищили розцінки на свої послуги у багато разів. І місцеві жителі нічого не можуть з цим вдіяти, оскільки конкуренція в медичній сфері наразі практично відсутня.
З огляду на такий стан справ можна очікувати подальшого зростання смертності населення окупованих територій Донбасу. У нинішньому році, після так званої «націоналізації» підприємств окупаційною владою, додалися ще дві негативні тенденції. По-перше, це падіння загального рівня життя через закриття підприємств. Дедалі більша частина людей нездатна забезпечити собі нормальне харчування, необхідні ліки і медичне обслуговування. По-друге, погіршується екологічна ситуація, яка і до війни була вкрай неблагополучною. Особливу небезпеку становить очікуване затоплення шахти «Юнком» у місті Бунге (колишній Юнокомунарівськ) Єнакієвської міськради, де у 1979 р. був проведений підземний ядерний вибух для зниження напруги в гірському масиві. Про загрозу затоплення шахти стало відомо у червні 2017 р., воно може призвести до радіоактивного забруднення підземних вод.
ВИСНОВКИ
Російська окупація частини території Донецької та Луганської областей призвела до різкого погіршення демографічної ситуації на всій цій території, особливо в окупованих містах і районах. Негативні тенденції спостерігаються по всіх трьох основних факторах, які визначають динаміку чисельності населення: міграція, народжуваність, смертність. Міграційний відтік населення мав місце по обидва боки лінії фронту. Люди тікали від війни, а також з політичних міркувань. Хтось — до Росії, хтось — в мирні регіони України. Крім того, люди залишали свої домівки в окупованих містах і районах через втрату роботи чи бізнесу і взагалі через відсутність гарних перспектив для себе. Вже більш як два роки саме ці проблеми, а не бойові дії, є основним спонукальним мотивом міграції з окупованих територій. У 2017 р., після того як на окупованих територіях провели «націоналізацію» підприємств, що належать українським компаніям, міграційний відтік населення з цих територій посилився. Фактично він зараз стримується тільки неспроможністю української економіки абсорбувати велику кількість нових робочих рук. До речі, російська економіка теж нездатна на це. Найактивніше виїжджає з окупованих територій молодь, яка завжди є найбільш мобільною у пошуках кращих перспектив. Про масштаби цього явища можна судити за падінням рівня народжуваності на окупованій частині Донеччини. Там, за даними окупаційної статистики, коефіцієнт народжуваності у 2016 р. склав 5,1 на 1000 жителів. В мирних регіонах України, за даними Держстату, цей показник був удвічі вищим (10,2 на 1000 жителів). Виходячи з наявних даних, можна стверджувати, що на окупованих територіях внаслідок міграційного відтоку молоді і сімей з дітьми та падіння народжуваності частка дітей і молоді віком менше 20 років впала до 10% або ще нижче і є удвічі меншою, ніж у мирних регіонах України (20,5%). Також помітно зменшилася внаслідок міграції частка жителів віком від 20 до 39 років — приблизно до 27% (у мирних регіонах України — 29,5%). При цьому частка жителів віком від 40 до 59 років зросла приблизно до 35%, що на чверть більше, ніж у мирних регіонах України (28,1%). А частка жителів віком 60 років і старші сягнула 28% або й більше, що майже на третину перевищує показник у мирних регіонах України (21,8%). Невідворотним наслідком цих деформацій вікового складу населення є зростання рівня смертності, адже серед літніх людей смертність завжди набагато вища, ніж серед більш молодих поколінь. Крім того, смертність на окупованих територіях зросла через терор окупаційної влади, різке погіршення медичного обслуговування, дефіцит ліків. У 2017 р. до цього додалося стрімке падіння рівня життя місцевого населення внаслідок масового закриття «націоналізованих» підприємств і водночас погіршення екологічної ситуації через затоплення шахт. Особливу небезпеку становить затоплення шахти «Юнком», яке почалося 30 червня 2017 р. На цій шахті, розташованій неподалік Єнакієвого, у 1979 р. був проведений підземний ядерний вибух для зниження напруги в гірському масиві. Затоплення шахти може призвести до радіоактивного забруднення підземних вод, що стане катастрофою не лише для Єнакієвого, а й для багатьох сусідніх міст і районів.
Окупаційна статистика стверджує, що на окупованій частині Донеччини коефіцієнт смертності у 2016 р. склав 15 на 1000 жителів. Це лише трохи вище, ніж у мирних регіонах України, за даними Держстату (14,7 на 1000 жителів). Однак навіть за такої, явно заниженої смертності коефіцієнт природного приросту населення (різниця між народжуваністю і смертністю) на окупованій частині Донеччини у 2016 р. сягнув майже -10 на 1000 жителів. За статистикою ООН настільки поганого значення цього коефіцієнта немає у жодній країні світу. В мирних регіонах України цей показник склав -4,5 на 1000 жителів. Реальний коефіцієнт смертності на окупованих територіях може перевищувати 20 на 1000 жителів. Відтак коефіцієнт природного приросту населення може мати значення –15 на 1000 жителів або ще гірше. Причому з кожним роком ситуація погіршуватиметься: триватиме міграційний відтік молоді, народжуваність падатиме, частка дітей і молоді скорочуватиметься, водночас збільшуватиметься частка літніх людей і зростатиме смертність.
Цю реальність доведеться враховувати як Україні, так і Росії, будуючи свої плани щодо Донбасу. Навряд чи Кремль збирається з кожним роком збільшувати видатки на утримування захоплених територій і тамтешнього населення, серед якого дедалі зростатиме частка пенсіонерів. Також навряд чи туди переїде велика кількість етнічних росіян з російської глибинки. Все ж таки Донбас — це не Крим. Власне, й у Криму етнічні росіяни, які мігрують з Росії, воліють оселятися на субтропічному Південному березі, а не північніше Кримських гір, у Степовому Криму. Донбас — це теж степ, тільки з териконами. Але у Кремля є інший спосіб розв'язати вузол демографічних проблем захопленої частини Донбасу. Росія має значний «демографічний резерв» у вигляді чеченців, осетинів та інших народів Північного Кавказу. Причому цей «резерв» є ще й великою проблемою Росії. Тому, якщо Кремль зупиниться на сценарії замороженого конфлікту, то можна очікувати, що на окупованих територіях Донбасу стрімко зростатиме присутність представників північнокавказьких народів. Як відомо, чеченські та осетинські бойовики брали активну участь в окупації Донбасу. Вони відрізнялися агресивністю по відношенню до місцевого населення і конфліктністю з іншими угрупованнями окупантів, через що навесні 2015 р. їх змусили повернутися додому. Але донбаську місцевість і дорогу туди вони добре запам'ятали. Достатньо, щоб на окупованій території оселилася сотня тисяч сімей з Північного Кавказу, у яких жінки народжуватимуть за життя по три-чотири дитини, а не одну, як це стало звичайним на Донбасі в останні десятиліття, і вже через кілька поколінь на цій території нащадки вихідців з Північного Кавказу зрівняються за чисельністю із залишками слов'янського населення. Було б не зайве пояснювати цю перспективу жителям окупованої частини Донбасу. Україна подібних «демографічних резервів» не має. Тому потрібно виробити власний план розв'язання демографічних проблем Донбасу після його повної деокупації, тим більше що ці проблеми можуть загостритися внаслідок втечі найбільш антиукраїнсько налаштованої частини населення.
Звичайно, передусім слід створити сприятливі умови для повернення біженців, які виїхали з окупованих територій на контрольовану Україною територію. Проте цього буде замало. Необхідно стимулювати бебі-бум, і не лише на Донбасі, а й у всій Україні. Зараз це видається нездійсненним завданням. Але закінчення війни, зростання економіки, підвищення добробуту може створити у суспільстві необхідний психологічний настрій. І вже справою влади буде, як цим скористатися. Для Донбасу потрібні проекти, які притягнуть до себе з усіх регіонів незадіяне працездатне населення, передусім молоде, причому як юнаків, так і в не меншій кількості дівчат. Неодноразово звучали обіцянки західних партнерів виділити на відновлення інфраструктури Донбасу багатомільярдну допомогу. Але паралельно слід шукати інвесторів для створення нових виробництв, інакше тією інфраструктурою просто не буде кому користуватися.
Made on
Tilda